Документ з викладенням позиції Святого Престолу
до третьої сесії Підготовчого комітету
Конференції Організації Об'єднаних Націй з питань сталого розвитку
Ріо+20
Ріо-де-Жанейро, 13 - 15 червня 2012
1. ВСТУП
Конференція Організації Об'єднаних Націй з питань сталого розвитку Ріо +20, являє собою важливий крок у процесі, який вніс істотний вклад для кращого розуміння концепції сталого розвитку і взаємодії трьох відомих стовпів цієї концепції: економічного зростання, захисту навколишнього середовища, забезпечення соціального добробуту. Процес, започаткований у Стокгольмі в 1972 році, мав дві найголовніші зустрічі: у Ріо-де-Жанейро в 1992 році, на так званому "Саміті Землі", та у Йоганнесбурзі в 2002 році.
У рамках цього процесу віднайдено одностайний консенсус, що охорона навколишнього середовища передбачає поліпшення життя людей і, навпаки, що деградація навколишнього середовища і недостатній розвиток є тісно взаємопов'язаними питаннями, які повинні бути вирішені завдяки реалізації спільної відповідальності та в дусі солідарності.
В усіх цих міжнародних зустрічах внесок Святого Престолу полягав не стільки у наданні конкретних технічних розв’язок з багатьох питань, обговорюваних в рамках намагань по досягненню правильного процесу сталого розвитку, скільки в тому, що акцентував на питанні людської гідності осіб та народів, що не можна звести лише до «технічної» проблематики: процес розвитку не можна довірити лише самій техніці, тому що в такий спосіб він буде позбавлений етичного орієнтиру. Пошуки вирішення цих питань не можуть відокремлюватись від нашого розуміння сутності людини.
Людське буття є справді на першому місці. Ми повинні нагадати про це. У центрі сталого розвитку знаходиться людська особистість. Людська особистість, якій довірено дбайливе управління природою, не може підпорядковуватись технологіям і стати їх об'єктом. Усвідомлення цього факту має привести держави разом поміркувати над короткостроковими і середньостроковими перспективами майбутнього нашої планети, визнаючи свою відповідальність за життя кожної людини і за технології, які можуть допомогти поліпшити якість життя. Прийняття та просування у кожній ситуації способу життя, що поважає гідність кожної людської істоти, підтримуючи наукові дослідження і використання джерел енергії та технологій, здатних до збереження спадщини творіння без створення небезпеки для людського буття: це повинно бути політичними та економічними пріоритетами. В цьому сенсі необхідно переглянути наш підхід до природи, яка є місцем де народжується і взаємодіє людська істота – є її домом.
Зміна ментальності у цій області виявляє обов'язки, які повинні уможливити швидке засвоєння мистецтва жити разом, поважаючи союз людського буття і природи, без чого людський рід ризикує вимерти. Це вимагає серйозних роздумів та пропозиції чітких і стійких розв’язок: рішень, які не повинні бути затуманеними політичними, економічними та ідеологічними інтересами, які короткозоро ставлять приватні інтереси вище солідарності. Хоча це правда, що технологічний розвиток призвів до більш швидкої глобалізації, першість людського буття над технологіями повинна бути підтверджена, бо без цього ми ризикуємо екзистенціальною розгубленістю та втратою сенсу життя. Той факт, що технологія випереджає все інше часто означає, що розмірковування про те, чому ми щось робимо витісняється питанням, як нам це зробити, не залишаючи часу для довготерпеливого розпізнання. Вкрай важливо, знайти спосіб об'єднати технічні ноу-хау із солідним етичним підходом, заснованим на гідності людської особи. (1)
Слідуючи обраній лінії, необхідно підкреслити, що гідність людської особистості тісно пов'язана з правом на розвиток, правом на здорове навколишнє середовище і правом на мир. Ці три права проливають світло на те, як особи, суспільство та навколишнє середовище є взаємопов'язаними. Це, в свою чергу, призводить до підвищеного почуття відповідальності з боку кожної людської істоти щодо себе самої, щодо інших, щодо створіння і, зрештою, стосовно Бога. Така відповідальність вимагає ретельного аналізу впливу та наслідків наших дій, з особливою турботою про бідних і майбутні покоління.
2. ЦЕНТРАЛЬНІСТЬ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ У СТАЛОМУ РОЗВИТКУ
Отже, важливо є оснувати напрацювання Ріо+20 на першому принципі Декларації Ріо, про навколишнє середовище та розвиток, прийнятих на Конференції в Ріо-де-Жанейро у червні 1992 року, яка визнає центральну роль людини і декларує, що "людська істота знаходиться в центрі діяльності з забезпечення сталого розвитку. Вона має право на здорове і продуктивне життя в гармонії з природою".
Поставити благополуччя людських істот в центр стосунків у галузі сталого розвитку, насправді є найвірнішим способом досягти такого розвитку і захисту створіння. Як зазначалося вище, це призводить до підвищення почуття відповідальності з боку людей один до одного, до природних ресурсів та до їх раціонального використання.
Більш того, визначення центральності людської особистості в якості відправної точки, допомагає уникнути ризиків, пов'язаних з прийняттям редукціоністських та стерильних неомальтузіанських підходів, котрі розглядають людину як перешкоду на шляху сталого розвитку. Не існує ніякого конфлікту між людиною і навколишнім середовищем, а радше стабільна і непорушна угода, в якій навколишнє середовище впливає на існування та розвиток людини, в той час як вона вдосконалює і облагороджує природне довкілля своєю творчою, продуктивною і відповідальною діяльністю. Ця угода має бути зміцнена. Ця угода поважає гідність людської істоти від самого зачаття. І тут, слід підкреслити, що вираз "гендерна рівність" означає рівне достоїнство чоловіків і жінок.
3. НЕОБХІДНІСТЬ ГЛИБОКОГО І ДАЛЕКОГЛЯДНОГО ПЕРЕГЛЯДУ РОЗВИТКУ
За останні чотири десятиліття відбулися значні зміни в міжнародному співтоваристві. Слід взяти до уваги, що надзвичайний прогрес, досягнутий в галузі науки та техніки, знайшов застосування в стратегічних секторах економіки і суспільства, таких як транспорт, енергетика і зв'язок. Цей екстраординарний прогрес відбувається на фоні відхилень і вагомих проблем розвитку, з якими стикаються багато країн, а також економічної і фінансової кризи, яку відчуває більша частина сучасного суспільства. Ці проблеми все більш кидають виклик міжнародному співтовариству щодо продовження і поглиблення роздумів про значення економіки та її цілей, а також щодо глибокого і далекоглядного огляду поточної моделі розвитку, щоб виправити їх дисфункції. Справді, цього вимагає стан екологічного здоров'я Землі і, перш за все, культурно-моральна криза людства, симптоми якої є очевидними протягом тривалого часу по всьому світі. (2)
Виходячи з таких передумов, Святий Престол, у контексті процесу Ріо+20, хотів розглянути деякі конкретні питання, які мають чіткі етичні та соціальні наслідки для людства в цілому.
Насамперед, визначення нової моделі розвитку, до якого Ріо+20 прагне внести свій вклад, має бути повністю засноване на принципах, які є фундаментом для ефективного захисту людської гідності. Ці принципи є основоположними для правильного здійснення розвитку і характеризуються особливою ??турботою стосовно осіб, які перебувають у найбільш вразливому становищі і, таким чином, вони гарантують визнання центральної ролі людської особистості. Ці принципи передбачають наступне:
- відповідальність, зокрема у зв'язку з необхідними змінами у структурі виробництва і споживання, для того, щоб гарантувати відповідний спосіб життя;
- сприяння спільному благу та його справедливому розподілу;
- доступ до базових благ, включаючи такі важливі та основні, як харчування, освіта, безпека, мир і здоров'я; в цьому останньому випадку, слід завжди пам’ятати про те, що право на здоров’я випливає з права на життя: аборт і контрацепція є тими інструментами, які сильно противляться життю і тому не можна їх розглядати як сприяння здоров’ю. Здоров’я насправді передбачає лікування, а не тільки послуги: комерціалізація охорони здоров'я ставить технічні питання понад людськими;
- солідарність в універсальному вимірі, яка є здатна визнати єдність всієї людської сім'ї;
- збереження створіння, яке, в свою чергу, поєднане з справедливістю між поколіннями; крім того, солідарність між поколіннями вимагає брати до уваги здатність майбутніх поколінь в подоланні труднощів розвитку;
- справедливість між поколіннями є тісно пов'язана з соціальною справедливістю;
- універсальне призначення не тільки благ, але й плодів людської діяльності.
Ці принципи повинні діяти в якості об’єднуючого елементу для вироблення спільної візії, яка б освітлювала шлях до Ріо+20 та період після Ріо+20. Зі свого боку, Ріо+20 може зробити істотний внесок у визначення нової моделі розвитку, в тій мірі, що обговорення на конференції служать для побудови моделі на основі вищезгаданих принципів.
4. ПРИНЦИП СУБСИДІАРНОСТІ І РОЛІ СІМ’Ї
Іншим основним принципом є субсидіарність, як консолідація міжнароднного управління стійким розвитком, що є одним з основних питань, які обговорюватимуться на Ріо+20. Сьогодні, принцип субсидіарності, також і в міжнародному співтоваристві, все частіше розглядається як засіб регулювання суспільних відносин, що визначає правила та інституційні форми. Правильно реалізована субсидіарність може дозволити владі, від місцевого рівня до високих міжнародних інстанцій, ефективно працювати для розвитку кожної людини, захисту ресурсів та сприяння загальному благу. Тим не менш, принцип субсидіарності повинен бути тісно пов'язаний з принципом солідарності, і навпаки. Бо субсидіарність без солідарності впадає в соціальний партикуляризм, як теж вірно, що солідарність без субсидіарності впадає в утриманську ментальність, яка є принизливою для потребуючих. (3) Це повинно бути все більш очевидним у обговореннях міжнародного характеру, таких як Ріо+20, де реалізація цих принципів мала б привести до прийняття механізмів, спрямованих на боротьбу з існуючою нерівністю між державами та всередині держав, а отже, на користь передачі відповідних технологій на місцевому рівні, сприяння розвитку більш справедливого і всеосяжного глобального ринку, дотримання зобов'язань, прийнятих з надання допомоги в цілях розвитку, і знаходити нові та інноваційні фінансові інструменти, які поклали б людську гідність, загальне благо і захист створіння в центр економічного життя.
В контексті застосування принципу субсидіарності, важливо також визнати і підвищити роль сім'ї, основної клітини нашого людського суспільства та "природного і основного осередку суспільства", як згадано у ст. 16 Загальної декларації прав людини. Крім того, це остання лінія оборони принципу субсидіарності проти тоталітаризму. Адже саме в сім'ї починається основний процес освіти і зростання кожної людини і таким чином, принципи, згадані вище, можуть бути асимільованими та переданими майбутнім поколінням. Більш того, саме в сім'ї, людина отримує перші і визначальні уявлення про правду і добро, дізнається, що означає любити і бути любленим, а отже, що означає бути людиною. (4)
Дискусії про міжнародну основу сталого розвитку повинні ґрунтуватися на принципі субсидіарності, який би разом з принципом солідарності в повній мірі підвищував роль сім'ї. Ці дискусії повинні включати в себе основні поняття поваги людської гідності і центральне місце людського буття.
5. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ЯК ЧАСТИНА ІНТЕГРАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ЛЮДСТВА
Третє питання, на яке Святий Престол хотів би звернути увагу в рамках процесу Ріо+20 – це взаємозв'язок між сталим розвитком та інтегральним розвитком людства. Разом з матеріальним та соціальним добробутом, увага повинна приділятися також етичним і духовним цінностям, які спрямовують і надають сенсу економічним рішенням, а отже і технологічному прогресу, так як кожне економічне рішення має наслідок морального характеру. Техніко-економічна сфера не є етично нейтральною і за своєю природою не є антигуманною та асоціальною. Вона відноситься до людської діяльності, і тому повинна бути етично регульована і структурована. (5)
Звичайно, це представляє собою комплексний виклик, однак акцент повинен бути зроблений на важливості переходу від суто економічної концепції розвитку до моделі розвитку, яка є інтегрально людською у всіх її аспектах: економічному, соціальному та екологічному,(6) і основаною на гідності кожної людини.
Це означає, що подальше закріплення цих трьох стовпів сталого розвитку, відповідно до етичного бачення, має бути заснованим саме на людській гідності. Це завдання може бути конкретно вирішене, почавши процес визначення ряду цілей в галузі сталого розвитку, за рахунок просування інноваційних зусиль для доопрацювання старих і нових показників розвитку в короткостроковій і середньостроковій перспективах. Ці показники повинні бути здатні на ефективний спосіб ідентифікувати покращення або погіршення не тільки економічних, соціальних та екологічних аспектів сталого розвитку, але і його етичних аспектів, з урахуванням ресурсів і потреб, а також доступу до товарів і послуг матеріальної чи нематеріальної природи.
6. ЗЕЛЕНА ЕКОНОМІКА ТА ІНТЕГРАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ЛЮДСТВА
Четвертий напрямок, який представляє інтерес для Святого Престолу має відношення до зеленої економіки. З дискусії, яка відбулася в ході підготовчих зустрічей для Ріо+20 стало зрозуміло, що існує велика кількість проблем при переході до «зеленої економіки». Ця концепція, яка ще потребує чіткого визначення, має потенціал, щоб внести важливий вклад у справу миру і міжнародної солідарності. Не менш важливим є, щоб її можна було застосовувати всеосяжно, спрямовуючи чітко на сприяння загальному благу та ліквідації убогості на місцевому рівні, що є необхідним елементом досягнення сталого розвитку. Необхідно також подбати, щоб зелена економіка породила нові способи «кондиціонування» торгівлі та міжнародної допомоги, і таким чином стала латентною формою «зеленого протекціонізму». Але не менш важливо подбати, щоб зелена економіка була насамперед спрямована на цілісний розвиток людини. Відповідно до такої перспективи, і в світлі визначення відповідної моделі споживання і виробництва, зелена економіка може стати важливим інструментом для сприяння гідній праці, здатній стимулювати економічне зростання і поважати не тільки навколишнє середовище, а й гідність людської особи.
Святий Престол сподівається, що результат Ріо+20 буде не тільки успішним, але й, перш за все, інноваційним та далекоглядним. Таким чином, це сприятиме матеріальному і духовному добробуту кожної людини, родини і суспільства в цілому.
1) Пор. Венедикт XVI, Звернення під час колективної презентації Вірчих грамот послам (09 червня 2011 року).
2) Пор. Бенедикт XVI, Енцикліка, Caritas in Veritate, 32.
3) Пор. Там же, 58.
4) Пор. Іван Павло II, Енцикліка, Centesimus Annus, 39.
5) Пор. Венедикт XVI, Енцикліка, Caritas in Veritate, 36 and 37.
6) Пор. Іван Павла II, Angelus, 25 серпня 2002, в неділю, перед відкриттям саміту в Йоганнесбурзі.
Переклад з англійської мови здійснено Бюро УГКЦ з питань екології