Відповідальність за Боже створіння

ІІ.5

ІІ.5.1. Комплексний характер екологічної проблематики

359. Протягом тисячоліть людині загрожували сили природи. Сьогодні вже людина загрожує природітакою мірою, що нанесену шкоду надзвичайно важко виправити. Це приводить до екологічної кризи, яка становить якісно нову загрозу для людини. Внаслідок необдуманого використання природних ресурсів, людина йде назустріч небезпеці руйнування природи і тим самим стає жертвою власної бездіяльности¹⁸⁸.

Екологічна криза становить комплексну та далекосяжну проблему. У цьому сенсі перед тим як шукати шляхів розв'язання екологічної кризи, яка щораз більше загострюється та поглиблюється, слід ідентифікувати принаймні її підставові ознаки та причини.

360. Папа Іван Павло ІІ у посланні з нагоди дня миру 1990 року визначає екологічну кризу як моральну проблему, яку можна вирішити тільки у солідарній реалізації нашої відповідальности¹⁸⁹. Бути відповідальним означає дати гідну відповідь за свою поведінку, за якість та наслідки своїх учинків не лише перед своєю совістю, перед іншими, перед спільнотою, але також ( в особливий спосіб) перед Богом.

Екологічна криза сучасности, яка полягає у виснаженні природних ресурсів та у забрудненні нашого природного середовища (повітря, води, землі), спричинена невідповідною техногенною і споживацькою діяльністю постійно зростаючого людського суспільства.

 

361. Одним із ключових моментів поглиблення екологічної кризи є розвиток науки і техніки, що зорієнтований виключно на підпорядкування природи та бажання заволодіти нею і в технічно-економічному прогресі не залишає місця захистові довкілля. Це розуміння ґрунтується на викривленому усвідомленні свого місця та завдань у природі. Людина не усвідомлює себе створеною істотою, яка глибоко інтегрована в природу, не може без неї обійтися і, співпрацюючи з Богом у справі творення, має відповідально нею управляти. Вона трактує природу виключно як об'єкт для використання і в такий спосіб починає руйнувати передумови свого існування¹⁹⁰.

Поглиблення екологічної кризи є також результатом неусвідомлення чи ігнорування людьми проблем природного довкілля. Навіть там, де вже існує свідомість щодо екологічних проблем, короткострокові економічні інтереси окремих людей, груп чи держав нерідко запобігають прийняттю зобов'язуючих постанов та належних заходів для захисту довкілля.

Поступова ампутація зелених легенів нашої планети через масове вирубування лісів, ерозія землі внаслідок невідповідального сільського господарювання та понадмірного використання мінеральних добрив і отрутохімікатів, кислотні дощі, руйнування озонового шару, глобальне потепління внаслідок явища парникового ефекту, що може бути причиною кліматичних змін та природних катаклізмів, зростаюче знищення окремих видів рослинного та тваринного світу – ось далеко не повний перелік ознак сучасної екологічної кризи¹⁹¹.

Забруднення довкілля за принципом бумеранга обертається проти самої людини, яка його спричинила, негативно позначається на її здоров'ї і часто ставить під загрозу життя людини, яка дихає забрудненим повітрям, п'є забруднену воду та споживає продукти харчування, вирощені на забрудненій землі.

Сьогодні своєю поведінкою ми також визначаємо якість природного довкілля, в якому будуть жити майбутні покоління. Навіть найбільш оптимістичні екологічні прогнози є дуже невтішними. Це вказує на необхідність об'єднання зусиль людства у пошуку шляхів компенсації завданої природі шкоди чи принаймні призупинення поглиблення екологічної кризи.

362. Негативною стороною екологічних загроз сучасности є їх глобальний характер. Це означає, що кліматичні зміни чи природні катаклізми, спричинені сучасною діяльністю людини, не визнають границь певних регіонів чи держав.

Особливу небезпеку для людини та її природного довкілля становлять так звані «технології ризику». Сюди слід віднести насамперед використання атомної енергії в енергетиці, хімічну індустрію, а також новітні біотехнології. Ризик використання цих технологій пов'язаний з такими небезпеками:

• можливість технічних чи спричинених людським фактором аварій як на виробництві, так і при транспортуванні небезпечних матеріялів;
• можливість ненавмисних побічних і запізнілих наслідків, які є непередбачуваними при впровадженні нових технологій на основі віддалености і великого латентного часу деяких небезпек;
• забруднення довкілля при утилізації відходів, зокрема через їх спалювання та поховання під землею чи під водою;
• безвідповідальна поведінка при використанні можливостей техніки у воєнних чи злочинних цілях, наприклад, застосування атомної та біологічної зброї масового знищення, використання атомних електростанцій чи високотехнічних хімічних підприємств як цілей воєнного або терористичного нападу.

363. Показовим прикладом технології високого ризику є використання сили атому для виробництва електроенергії¹⁹². Історія мирного використання атомної енергії обтяжена низкою різноманітних аварій, наслідком яких був викид радіоактивних елементів, що згубно діють на організм людини та все живе. Перед усім йдеться про аварії на атомних електростанціях, а також на підприємствах з виготовлення та вторинної переробки атомного палива, аварій при зберіганні та транспортуванні радіоактивних відходів. Невирішеною  сьогодні залишається проблема кінцевого зберігання радіоактивних відходів, тягар якої сучасна цивілізація безвідповідально перекладає на наступні покоління. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції (1986) в особливий спосіб актуалізувала потенціял ризику атомної енергетики, який кожної миті може проявитися як життєва трагедія для мільйонів людей.

364. Наслідками чорнобильської катастрофи стали сотні тисяч людей, які були змушені покинути радіоактивно забруднені домівки; смерть та важкі захворювання сотень тисяч ліквідаторів аварії на ЧАЕС; радіоактивне забруднення десятків тисяч квадратних кілометрів лісів, полів та водоймищ; загальне зростання та поширення захворювань серед мільйонів людей, які проживають на забруднених територіях; матеріяльні втрати у величезних розмірах та інші лиха. Уряд України визнав три мільйони своїх громадян жертвами цієї катастрофи, надавши їм певне відшкодування чи пільги. Важко оцінити всі наслідки цієї аварії, але з певністю можна стверджувати, що на сьогодні ще не народилися всі жертви Чорнобиля, і що аварія на атомній електро­станції може мати наслідки, які дуже важко (або й неможливо) усунути. Наслідки такої аварії пов'язані з надзвичайно високими матеріяльними збитками, з невимовним людським стражданням та з утратою багатьох людських життів. А це є вагомим аргументом для пошуку альтернативних шляхів енергозабезпечення.

Чорнобильська катастрофа – далеко не єдиний трагічний випадок актуалізації небезпек, пов'язаних із використанням новітніх технологій. Аварії на підприємствах нафтопереробної, хімічної та воєнної промисловости, а також при транспортуванні продуктів їх виробництва часто забираютьвелику кількість життів, а також негативно впливають на здоров'я людини та наше життєве довкілля. Чорнобиль став трагічним символом загроз нашої цивілізації. Техногенні об'єкти, які становлять підвищений ступінь ризику для довкілля, є водночас потенційними об'єктами терористичних диверсій та обстрілу з метою руйнування під час війни.

Парадоксальність сучасного техногенного світу полягає в тому, що техніка, покликана слугувати для полегшення фізичної праці людини та гуманізації світу, часто ставить під загрозу життя людини та її природне довкілля. Чим більше зростають та реалізуються знання людини у сфері високоскладних технологій, тим більше зростає небезпека цих технологій як для самої людини, так і для її природного довкілля, а також ставиться під загрозу майбутнє людства на землі.

II.5.2. Людина та її природне довкілля у світлі віри

365. «Символ віри» починається словами: «Вірую в єдиного Бога Отця, вседержителя, Творця неба і землі...». Усе на землі та й сама земля існує завдяки творчій любові Бога. Весь світ є даром цієї любови, яка кличе до буття, дарує і підтримує все буття.

Віра в Бога Творця включає зовсім нове розуміння світу. Ми розуміємо природу як створіння Бога. Вона не є випадковим продуктом еволюції, ані не має в собі магічної чи божественної сили. Як жива, так і нежива природа, а також сама людина є створінням Бога¹⁹³.

Термін «створіння» несе в собі значно глибший зміст, аніж «природа». Як створіння, всі живі істоти та речі мають своє джерело, єдність, зміст та вдосконалення в Бозі й завдячують Його всемогутності та любові.

Описуючи створення світу, Святе Письмо неодноразово вказує нам на доброту створіння Бога: «І побачив Бог, що воно добре» (Бут. 1-2). Створіння, яке завершується у створенні людини, визначається як «дуже добре» (Бут. 1:31). Добре створіння, у його різновидах та взаємозв'язках, Бог доручає людині, щоб вона його «порала і доглядала» (Бут. 2:15).

«Порати і доглядати» не може означати загрожувати землі та перетворювати її у пустелю, а, згідно із творчим задумом Бога, є завданням турботливого догляду та вдосконалення створіння, завданням співпраці.

Уповноваження «панування світом» (Бут. 1:28) не означає свавільного підпорядкування та експлуатації створіння. Людина створена на «образ та подобу» Бога (Бут. 1:26 і далі), а тому її завданням є бути образом Бога у створінні, бути головою створіння, з яким вона творить інтегральну цілісність. Людина може відповідально панувати у світі створіння лише тоді, коли слухає Бога та дотримується встановленого Ним порядку у світі створіння та визначеної Ним мети. Людина покликана до відповідального впорядкування та культивування природного довкілля, покликана бути добрим управителем та садівником у світі Божого створіння.

366. Коли людина завдяки праці своїх рук та силі свого духу відкриває таємниці природи і правильно порядкує у світі, вона в такий спосіб виразно представляє велич та показує близькість Бога Творця¹⁹⁴.

З іншого боку, Боже Об'явлення говорить нам, що гріх прародичів привів не тільки до відчуження людини від Бога та від себе самої, а й зумовив непорядок у створінні. Як наслідок, людина більше не ставиться до створіння «з любов'ю і мудрістю», а лише з егоїзмом та споживацькими інтересами.

Існує внутрішній взаємозв'язок між миром людини з Богом та її поведінкою щодо створіння. Наслідком поведінки людини, яка заперечує Бога чи ігнорує його вимоги та встановлений ним об'єктивний порядок, є деградація самої людини та деструкція її довкілля.

Разом з тим, людина своєю екологічно шкідливою поведінкою руйнує тіло організму Божого створіння, невід'ємною частиною якого є вона сама, і тим самим грішить не лише стосовно створіння, але також стосовно самої себе та Бога.

367. На вагомість відповідальної поведінки у світі Божих створінь вказує Папа Іван Павло II, включаючи до переліку гріхів, що кличуть про помсту з неба, безвідповідальне руйнування природи¹⁹⁵. У цьому сенсі йдеться про екологічний гріх, який полягає в екологічно невідповідальній поведінці людини стосовно Бога Творця. Цей гріх є надзвичайно важким, оскільки йдеться про злочин проти життя особи сучасної земної цивілізації та життя майбутніх поколінь.

Усе створіння не є чимось випадковим, має своє підґрунтя у творчій волі Бога, має свою історію, яка скерована до Бога. Не лише людина, а й усе створіння очікує остаточного визволення (Рим. 8:19-22).

Спасіння Христа має охопити увесь Всесвіт, який був створений у ньому (Кол. 1:15-17).

Есхатологічне діло спасіння Ісуса Христа (Його життя, діяння, смерть та воскресіння) відкриває всьому створінню дорогу до спасіння. У визначений час спасіння Ісуса Христа охопить всю Вселенну і, згідно з обітницею, праведні попадуть у нове небо та землю, в яких перебуває справедливість (2 Пт. 3:13).

У Христі людина стає новим створінням, і цю новизну передає на весь Всесвіт. Божий дар життя та милости є підставовою цінністю, але разом з тим – великим покликанням. Дійсність внутрішнього обновлення віруючого має виразитися у його якісно новій поведінці у світі створіння.

II.5.3. Основи християнської етики довкілля

II.5.3.1. Принцип любови до Божого створіння

368. Головним принципом християнської етики є заповідь любови до Бога і ближнього¹⁹⁶. Разом з тим Бог-сотворитель об'являє себе у всіх своїх створіннях, які беруть участь в його бутті, його доброті і любові.

Моральну відповідальність щодо Бога Творця неможливо реалізувати не тільки без поваги до гідности, свободи та прав Божого створіння – людини, але також без врахування інших створінь у їх різноманітності, відповідно до їх власного значення та цілі у загальному порядку світу Божих створінь.

У цьому сенсі необхідно (враховуючи принцип аналогії) диференційовано застосувати заповідь любови до всіх Божих створінь. Сповнення заповіді любови було б неповним без відповідального ставлення людини не тільки до свого соціяльного, але також і до природного довкілля, що є не випадковим продуктом еволюції, а створінням Бога, яке, з одного боку, становить інтегральну цілість з людиною, а з іншого – має свою власну цінність.

369. Любов до невидимого та всюдисущого Бога конкретизується і підтверджується у ставленні людини до видимих Божих створінь. Людина не може повністю реалізувати свою любов до Бога, якщо буде ігнорувати цінність світу як Божого створіння, що має частку в бутті Бога, який є «приятелем життя» і який подарував всьому створеному свій «нетлінний дух» (Муд. 11:24-12:1).

Через свою любов та подив красою світу Божого створіння людина віддає хвалу Богові. Ця любов не дозволяє людині сприймати створіння виключно як засіб для задоволення своїх потреб, але гарантує пошану до різноманітних цінностей природи, що закладені у Божому створінні.

Упорядкування взаємовідносин у створінні та відповідальна співпраця людей відповідно до творчого задуму Бога є неможливою без покори волі Творця та без активної любови людини до створіння. Любов має бути всебічно дійовою і проявлятися в якісно новому способі життя, у справедливій та солідарній поведінці, орієнтованій на об'єктивну єрархію цінностей світу Божого створіння; вона не може бути егоїстичною і носити виключно гедоністичний та утилітарний характер.

II.5.3.2. Принцип ретинітету (взаємопов'язаности)

370. Заповідь любови може бути повніше та досконаліше реалізована лише тоді, коли людина усвідомить глибину та ширину відповідальности за свою поведінку і прагнутиме жити гідно на кожному кроці свого життя.

Принцип ретинітету становить етичну вимогу усвідомлення онтологічної взаємопов'язаности та взаємозалежности різних ділянок життєдіяльности людини, зокрема особової, соціяльної, економічної та екологічної сфер. Наслідком цього має стати визнання взаємозв'язку та взаємозалежности різних сфер життєдіяльности людини, виражене в гармонійній та відповідальній поведінці людини як в особовому, так і в суспільно-політичному житті. У своїх вчинках людина не лише повинна дбати про задоволення окремих приватних чи політичних інтересів, часто націлених на короткострокову економічну вигоду, але також зобов'язана зважати на екологічні пріоритети, що є фундаменталь­ними як для збереження життя людини та його якости, так і для суспільства (тобто для довгострокової економічної вигоди людства)¹⁹⁷.

Головною передумовою для розвитку майбутнього земної цивілізації є збереження природних ресурсів, які є основою для існування людини. Майбутнє нашої цивілізації неможливе без усвідомлення можливостей природи, що полягають в її здатності відновлювати свої ресурси й нейтралізувати шкідливі речовини та відходи виробництва. Визнаючи порядок і закономірності світу створіння, можливості природи і турбуючись про благо майбутніх поколінь, ми не можемо безвідповідально використовувати природні ресурси, які не відновлюються і яким ще не знайдено відповідної заміни.

Життєдіяльність людей із дотриманням принципу ретинітету становить основу концепції сталого розвитку людської цивілізації, що уможливлює гуманізацію життя та його майбутнє на землі, а також відповідальну поведінку людини стосовно всього Божого створіння¹⁹⁸.

II.5.4. Шляхи розв'язання екологічної проблеми

371. Згідно з релігійно-етичною орієнтацією, людина покликана до екологічно відповідальної поведінки у всіх сферах своєї життєдіяльности. Під екологічною відповідальністю слід розуміти відповідальність людини за вчинки, які мають вплив на якісний стан її природного довкілля. Людина, яка вважає себе християнином, вірячи у Бога Творця всесвіту і природи, що її оточує, у христоцентричність Божого творчого процесу і духовність світу Божого створіння, зобов'язана відповідально реалізувати завдання Божого уповноваженого та управителя у цьому світі.

Екологічне питання неможливо розв'язати без критичної самооцінки і навернення особи «в стилі думання та поведінки»¹⁹⁹. Необхідним є цілісне особове навернення, яке б виражалося у конкретній поведінці та вчинках людини.

372. «Бути» має переважати над «мати»²⁰⁰. Папа Іван Павло II наголошує на необхідності відповідального стилю життя і закликає представників влади та всіх людей доброї волі перевірити свою повсякденну поведінку та рішення, які необхідно прийняти: «Вони не сміють ґрунтуватися на прагненні до безконечного й некерованого нагромадження матеріяльних цінностей, без огляду на обмеження, в яких ми живемо і яких мусимо дотримуватися, щоб уможливити задоволення потреб як сьогоднішніх, так і майбутніх поколінь»²⁰¹.

Відповідальність за створіння, природу і довкілля належить до найособовіших обов'язків людини та її безпосереднього життєвого довкілля. Суттєва частина відповідальности за природу і довкілля реалізується вже на рівні особистого стилю життя, в самокритичному використанні технічних засобів, у поміркованому і економному використанні ресурсів та енергії, в обережній поведінці з небезпечними речовинами та технологіями, а також в униканні відходів, які забруднюють довкілля.

Звичайно, окрема людина не може розв'язати екологічних проблем самостійно – це завдання різного роду екологічно орієнтованих політичних, економічних чи технічних програм, які мають шанс на успіх тільки тоді, коли окремі люди змінять свій стиль життя і будуть їх виконувати. Важливо, щоб кожен – робітник чи домогосподарка, споживач чи виробник, підприємець чи суспільний діяч, науковець чи представник будь-якого рівня влади – поводився відповідально щодо екології, відповідно до роду занять та суспільного становища.

Стає чим раз очевидніше, що загроза природному довкіллю людини, загроза світу Божого створіння набрала таких розмірів, що необхідним є безпосереднє реагування та втручання держави. Збереження природи та виправлення завданої їй шкоди вимагають прийняття належного екологічного законодавства, значної економічної та фінансової допомоги держави, зокрема інвестицій для дослідження та впровадження екологічно сприятливих технологій виробництва та енергозабезпечення.

373. Сьогодні екологічну кризу вже не можна подолати на рівні окремої держави. Глобальності екологічної небезпеки можна протиставити лише далекосяжну міжнародну співпрацю, спрямовану на усунення причин поглиблення цієї кризи. Така співпраця може бути реалізована в міжнародній екологічній політиці та шляхом прийняття міжнародного екологічного законодавства.

Екологічно зорієнтована міжнародна співпраця має кульмінувати у концепції сталого розвитку, який ґрунтується на повазі до взаємозв'язків у світі Божого створіння та у різних сферах життєдіяльности людини.

374. Також Церква має відігравати вагому роль у захисті створіння та розв'язанні екологічної кризи. Для цього вона ставить питання про благо людини, враховуючи не лише його індивідуальні та соціяльні складові, а й екологічні взаємозв'язки. Природа з комплексною сіткою екологічних взаємозв'язків є домом людини, без якого вона не може існувати і за який вона несе відповідальність перед Богом. Християнське розуміння правди про людину та створіння є значним вкладом на шляху розв'язання екологічної кризи.

Коли Церква висловлює свою турботу про створіння, то піклується також про людину та її гідність. Згідно з біблійно-християнським розумінням людини та створіння, гідність людини не протиставлена цінності створіння відповідно до його роду та призначення. Більше того, особлива гідність людини полягає саме в тому, що вона, як моральний суб'єкт, є покликаною і здатною до відповідальности за світ Божого створіння.

Зусилля Католицької Церкви, спрямовані на захист створіння, на рівні Европи координуються Радою Єпископських Конференцій Европи, яка проводить щорічні зустрічі відповідальних за довкілля уповноважених від Єпископських Конференцій для визначення пріоритетів стратегії й тактики екологічних зусиль Церкви, а також для обміну екологічним досвідом.

Церква свідома того, що екологічне навернення і зміна стилю життя людини неможливі без попередньо сформованих свідомости та совісти. У цьому розумінні формування екологічної відповідальности людини визначається як одне з основних завдань Церкви на початку 21 століття²⁰². Церква повніше виконує свою місію, проводячи освітньо-формативну роботу щодо екологічних цінностей, їх місця та єрархії в загальній структурі християнських моральних цінностей.

375. У церковних спільнотах екологічна відповідальність може бути реалізована, зокрема, на основі таких заходів:

• екологічно-моральна катехиза в межах парохій (під час зустрічей членів вівтарної дружини, під час біблійних зустрічей та під час катехизації дітей, молоді та дорослих), на уроках християнської етики у школах, які включають елементи екологічної етики;
• плеканні відчуття космічного виміру Божественної Літургії  та інших богослужінь, які включають у себе тематичні проповіді та повчання екологічного спрямування;
• екологічна освіта на різних ірвнях у Церкві серед вірних, душпастирів та вищої ієрархії;
• екологічний діялог та співпраця з громадськими організаціями, урядами, університетами на регіональному, національному та міжнародному рівнях;
• екологічний діялог та співпраця з іншими конфесіями та релігіями;
• врахування екологічних складових у межах загальної діяльности Церкви, включно з екологічним будівництвом, економним використанням енергії та інших природних ресурсів, а також обмеженням відходів, їх збиранням, сортуванням та спрямуванням на вторинну переробку.

Досвід показує, що процес формування екологічної свідомости є успішнішим тоді, коли він пов'язаний з конкретними акціями. Добрий приклад спонукає до наслідування. Ініціюючи проекти екологічного захисту, Церква може дати свідчення власної віри у Бога Творця і Спасителя світу.

[188] Див. Павло VI, Octogesima adveniens, 21

[189] Див. Іван Павло ІІ, Мир з Богом – мир із цілим створінням. Послання з нагоди дня миру 1 січня 1990 року.

[190] Пор. Іван Павло ІІ. Енцикліка Centesimus annus, №37.

[191] Див.: И. Барбур, Этика в век технологии. Москва 2002, с. 243-255

[192] Див.: Sheremeta Volodymyr, Ethik nach Tschernobyl. Versuch einer ethischen Orientierung aus sch?pfungstheologischer Sicht. [Interdisziplin?re Ethik, т. 28]. Frankfurt am Main 2001.

[193] Див. Kraus G, Welt und Mensch. Lehrbuch zur Sch?pfungslehre. Grundrisse zur Dogmatik 2. Verlag Josef Knecht. Frankfurt am Main 1997 та Sattler D. Schneider T, Sch?pfungslehre in: hrsg. Theodor Schneider, Handbuch der Dogmatik 1.Patmos Verlag. D?sseldorf 1995, ст. 120-238.

[194] Див. Der Mensch ist der Weg der Kirche, Sozialhirtenbrief der katholischen Bisch?fe ?sterreichs. 15 трав. 1990, 49

[195] Див. Іван Павло ІІ. Апостольське звернення Ecclesia in Amerika, №56.

[196] Див. Weber H., Allgemeine Moraltheologie. Ruf und Antwort. Graz 1991, с. 53-83.

[197] Див. Sekretariat der Deutschen Bischofskonferenz. Handeln f?r die Zukunft der Sch?pfung. Berlin 1998, №118-122.

[198] Див. там само, №106-108.

[199] Див. Іван Павло ІІ, Мир з Богом – мир із цілим створінням. Послання з нагоди дня миру (1 січ. 1990).

[200] Пор.: ІІ Ватиканський Собор. Пастирська конституція Gaudium et spes, №35 Centesimus annus, №36-37.

[201] Повага прав людини – життя зі створінням. Звернення папи Івана Павла ІІ до Папської Академії Наук (12 бер. 1999).

[202] Пор.: Постанови 5 Конференції відповідальних за довкілля від Єпископських Конференцій Європи Формування відповідальності за створіння і сталий розвиток. (Вроцлав, 15. – 18. трав. 2003).