У наш час суцільної пластмасової імітації вірні несуть в храм і на могили рідних та близьких штучні квіти, вінки, оздоблення.

На перший погляд воно все «красиве», ідентичне натуральному, та що там - краще натурального! Штучні квіти ні поливати, ні обробляти не треба, народжуються відразу в витончено підібраних букетах, яскраво волають світу в своїй привабливості…

Храм – повинен бути зразком у всьому, для кожної сім’ї та оселі, адже це дім Господній, місце зустрічі Бога і людини. Храм є домом живого Бога, тому в ньому немає місця для штучних (мертвих) квітів, пластмасових образів які світяться у різні кольори веселки, що так часто можна зустріти в наших церквах. Господь привів до життя дерева, квіти та різного роду рослини, для добра людей і на прославу Свого імені, а ми в Його дім заносимо мертву подобу квітів – вироби з пластмаси, при продукуванні яких використовуються невідновні ресурси і завдається значна шкода довкіллю. Найкраще є прикрасити храм довкола живими насадженими квітами, які кожного року будуть своїм цвітом і красою прославляти Творця та милувати очі вірних. В середині храму живі квіти посаджені в горщиках, можуть протягом цілого року бути чудовою оздобою дому Господнього.

Ще однією особливо болючою проблемою є новітня «традиція» штучних вінків, якими «прикрашають» могили усопших, що здається: могилці дихати нічим, землі не видно, не тільки вінки - сама трава штучна: шипистий зелений килимок у всю могилу, а що, зручно начебто - доглядати не треба, взимку і влітку одним кольором.

Пластмасовий предмет (штучний вінок, штучні квіти) не являють жодної духовної цінності, та жодним способом не допоможуть усопшому в осягненні царства небесного, а найкращим виявом скорботи буде щира молитва, за упокій душі.

Штучні квіти чи вінки не є співчуттям для родини, а аргументують їх купівлю за часу: «так роблять всі». Ми повинні звертати увагу на справді важливі для спасіння речі, але не забуваючи і про естетичну красу.

Виявом естетичної краси яка буде мати богословське підґрунтя є оздоблення місця погребення живими квітами, так саме живими, не зрізаними, не мертвими (пластмасовими), а живими, які будуть нагадувати родині про життя вічне, а також в майбутньому прикрасять місце поховання, а не стануть горою сміття.

Ранні християни на місцях поховання мучеників молилися, а на сучасних церковних кладовищах замість молитви - гора сміття.